Позиція жертви VS Жалість до себе

Давайте поговоримо про одне викривлене поп-психологією поняття — «Позиція Жертви». Тут я хочу обговорити, до яких проблем може призвести таке викривлення; у яких випадках «Брати Відповідальність» радше шкідливо, ніж корисно; і як виглядає «Доросла Позиція» здорової людини, а не курця.

Історичний контекст: Вперше концепцію «Жертви» було введено у 1968 році американським психотерапевтом Стівеном Карпманом в описі так званого «драматичного трикутника» з трьома ролями — Victim (Жертва), Rescuer (Рятівник) та Persecutor (Переслідувач). Йшлося там про контекст сімейних та залежних циклів, яким часто властиве переключення ролей, де жертва перетворюється на переслідувача і навпаки. Одразу зазначу: у цій статті я не розбиратиму саме цю класичну концепцію, адже про неї можна прочитати в інших джерелах. Додам лише, що сам Карпман неодноразово підкреслював: він говорить саме про «роль» жертви, і його поняття не можна застосовувати до реальних жертв будь-яких видів насильства. Але поп-психології з умовного TikTok це не тільки не завадило саме так його тлумачити, а й довішувати власні додаткові смисли — доволі токсичні. Ось як це може виглядати:

• Скаржишся на життя — ти в позиції жертви.

• Розумієш, що існує проблема, але не вирішуєш її швидко, тут і зараз — ти в позиції жертви.

• Говориш про несправедливість, яку довелося пережити — та сама історія.
  

Діагноз ставиться миттєво, без аналізів та анамнезу: ти просто не береш відповідальність за своє життя або свідомо обираєш страждати. Інстаграм-гуру завжди готові запропонувати швидке та ефективне рішення на цю тему:

• «Просто відпусти».

• «Напиши список цілей».

• «Подякуй всесвіту».

• «Увімкни позитивні вібрації».

• «Підпишись на мій марафон “Я більше не жертва: 21 день до нової себе”».

• 
  

А якщо зовсім невмоготу — вийди в ліс, обійми дерево, поплач і відпусти біль предків.

Поп-психологія любить прості схеми. Ось класична:

• «Жертва» — це той, хто звинувачує всіх навколо.

• «Дорослий» — це той, хто взяв на себе все й одразу і тепер сяє усвідомленістю.
  

Що я можу відповісти на це як психолог і психотерапевт? Я скажу, що бути в позиції жертви — це не лише перекладати провину на інших. Це ще й тотально звинувачувати себе, вимагати від себе неможливого, ігнорувати контекст та свої реальні ресурси.А головне — не виявляти жодного інтересу до того, що ти відчуваєш, хочеш чи на що справді здатен зараз. «Жертовність» — не у слабкості й не в нитті, а у відсутності інтересу до свого внутрішнього світу + пошуку простих рішень.

Щоб пояснити детальніше, що я маю на увазі, розгляньмо цей концепт на прикладі умовної Марії (узагальнений образ із психотерапевтичної практики).

🎭 Сценка з життя: Просто Марія

Отже, наша героїня: Марія, їй 35 років, живе, скажімо, у Берліні, а родом із країни, що не входить до ЄС. Її право перебувати в Німеччині повністю залежить від робочого контракту. Повернутися на батьківщину вона теж не може, бо… (увімкніть силу уяви та останні політичні новини).

Робочий контракт — це мило. Але сама робота…💼 У Марії компанія настільки токсична, що поряд із нею навіть Chernobyl Energy Drink здається корисним для здоров’я. Типовий робочий день — суміш дедлайнів «на вчора» та мікроменеджменту.

У Марії є партнер — Ганс. Він, за його словами, дуже дбає і завжди підтримує Марію. Його турбота виглядає так:

• по дві години на день пояснює, що «нормальні дівчата не переписуються з колегами-чоловіками»;

• каже, що у доброї жінки і дім чистий, і усмішка на обличчі;

• кричить, коли вона не вгадує його настрій;

• і ображається мовчки, коли, на його думку, вона недостатньо турботлива.
  

Нещодавно з одного Reels Марія дізналася, що Ганс — це не лише чоловік її мрії, а й аб’юзер. А ще — що її компанія токсична.«Потрібно взяти відповідальність», — вирішила Марія.«Звільнитися з роботи, розлучитися з Гансом. Просто зібратися й зробити».

Минув місяць. Марія не зробила жодного кроку. Ні резюме, ні розмов, ні «все, я йду».«Отже, зі мною щось не так», — робить висновок Марія.«Отже, я просто лінива», — додає вона. І, чомусь, замість героїчного «виходу з жертви» занурюється в депресію.

🚫 Що не так із цим підходом?

Він виглядає як сила, але насправді — це та ж позиція жертви, тільки в іншому пальті гіпервідповідальності. У цій версії Марія вже не звинувачує зовнішніх ворогів. Вона звинувачує себе. Не враховуючи:

• ані свій стрес,

• ані страх втратити візу,

• ані хронічну тривогу,

• ані кількість зусиль, потрібних, щоб знайти нове житло в Берліні.
  

✅ А що могла б зробити Марія, якби брала справжню, а не міфічну відповідальність? Не «зруйнувати й побудувати життя наново», а поступово входити в контакт із собою й опиратися на реальність.

🧠 1. Усвідомити, що відбувається насправді

• Розібратися, що за «лінощами» ховається тривога, страх, сором і хронічне виснаження.

• 
  

💔 2. Перестати бути власним внутрішнім аб’юзером

• Почути, яким тоном вона звертається до себе.

• Усвідомити: «Я розмовляю із собою гірше, ніж Ганс. Можливо, я сама собі Ганс ще гірший за оригінал».

• Спитати: «Цей підхід — допомагає мені чи руйнує?»Спойлер: не допомагає. Це не мотивація, а психо-тероризм.

• Почати вчитися здоровій самопідтримці.
  

🎯 3. Навчатися реалістичного планування

• Не «звільнитися, розлучитися, знайти нове життя», а:

  • переглянути 3 вакансії,

  • накидати чорновик резюме,

  • знайти номер безкоштовної лінії підтримки.І все це не за один день у 30-хвилинну обідню перерву, а в реальні строки.

• Розібратися, звідки взявся перфекціонізм, що вимагає «або ідеально, або ніяк».

• Вчитися ставити цілі, яких можна досягти без суперсил та марафонів особистісного зростання.
  

📌 А найголовніше Марія б зрозуміла: відповідальність не варто розуміти буквально як — «сама винна». Відповідальність — це:

• помічати, що з тобою відбувається і чому,

• визнавати свої обмеження,

• і робити можливе, а не неможливе.
  

Замість висновку «Позиція жертви» — концепт, який повсюдно використовується поп-психологією, але не у професійній практиці. Для психотерапевта в роботі, безумовно, важливе питання «особистої відповідальності» та готовності/неготовності клієнта брати на себе цю відповідальність. Але воно завжди розглядається в широкому контексті, включаючи особисту ситуацію людини та поточні обставини. А нити й жаліти себе — не лише можна, а й потрібно. Головне — робити це правильно, не плутаючи самопідтримку з униканням і самосаботажем. Але це вже зовсім інша історія.

Обговорити статтю можна в моїй групі для психологів і психотерапевтів MentalHealth4Ua 

Щоб не пропустити вихід нового матеріалу —підписуйтесь на мій телеграм-канал або на Instagram.